Борислав Ларін

Бути татом

2015-06-02T00:00:00+03:00

Написано в червні 2014 року

Можливо через рік, а може через місяць, або навіть тиждень я сміятимуся з цього тексту. Але перші враження завжди найяскравіші. Отже, я вже два тижні як тато, хоча поряд з сином лише тиждень.

Ці дні - виснажливі, цілодобово чимось зайняті, постійно щось відбувається. Він ще зовсім крихітний, але твій :) І коли він на тебе дивиться, то розумієш, що це частинка тебе дивиться на тебе у відповідь.

Загалом цікаво, що любиш його якось безумовно. Це ж не як з дівчиною, зустрічаєшся, ця подобається, та не подобається. А тут тобі його дають, кажуть: “Це ваш”. І ти його любиш.

Цікаво бачити перевтілення дружини на чудову матусю. Не завжди впевненою у своїх діях, такою, що сама не завжди знає що з малим робити, змученою. Але щасливою, коли тримає дитинку в руках, годує її, схиляється до неї, голубить, засипає тисячами ласкавих слів. Я коли це бачу, розумію, що зі мною найкраща мама у світі.

І це усвідомлення, що життя тепер ніколи не буде таким, як раніше. Але зміни - це добре.

Кавери Лани Дель Рей

2015-03-19T00:00:00+02:00

Я слухаю Лану Дель Рей і це моя guilty pleasure. Мені подобається музика, тембр голосу і образ. В неї на диво потужний саунд на живих виступах. Але оскільки ця приємність все ж має відтінок вини, то я зробив підбірку не її виступів, а каверів на неї. Прикрию сором ;)

Розпочну із міксу улюбленців - Royal Blood переспівує West Coast із звичним для них звуком і незвичним темпом.

Я довго не знав хто така Майлі Сайрус. Перше знайомство відбулося у підбірці сесій BBC Live Lounge. Сильний вокал додає Summertime Saddness характеру.

Похмурий кавер на Gods & Monsters від Джессіки Ланг. Співачки та акторки, в якої два Оскари, між іншим.

Video Games переспівують особливо завзято. Найкраще до цього підійшли Stereophonics. Інше аранжування, змінений, більш звичний для них темп і вийшло просто чудово.

Далі у відеоігри грається Том Оделл. Пісня не його, але він з нею мужньо розбирається за підтримки міні-хору.

Бен Говард сам був би Ланою Дель Рей, якби народився дівчинкою. А може і не був би, аж занадто меланхолії та швидких переборів на акустичній гітарі.

Kasabian я і так не дуже люблю, а тут ще й кавер посередній від них. Ну і ок.

Закриємо добірку непоганим переспівом Blue Jeans від Eugene McGuinness. Вперше взагалі чую це ім’я. Відкрив послухати відео завдяки лейблу Domino Records, який знайомий любителям Arctic Monkeys. Дивлюся на цього Євгена і бачу відлуння Алекса Тернера. А може і самонавіювання.

P.S. Це однозначно варто додати

Will you still love me when I'm no longer young and beautiful?Will you still love me when I got nothing but my aching...
Posted by Yarema Dukh on Wednesday, March 25, 2015

Золоті шари

2015-03-09T00:00:00+02:00

Цю історію я почув у Radiolabs і зараз так-сяк її переповім. Вона мені нагадує казку про перегони їжачка та зайця. Є на британському ТБ гра, що називається “Золоті шари". Звичайне шоу із конкурсами, жартами та балаганом. В кінці, після відбору з кількох учасників, у фіналі залишаються двоє. Вони змагаються за призовий фонд, який набрали всі гравці з початку передачі.

В кожного з фіналістів по два шарики, один зі словом “поділити", інший - “вкрасти". Якщо вони обидва обирають “поділити" - вони отримують кожний по половині призового фонду. Якщо обидва обирають “вкрасти" - ніхто не отримує нічого. Але якщо один з них обирає “вкрасти", а інший “поділитися", то жадібний забирає все, а добрий - залишається з нічим.

Найцікавіше те, що перед тим, як зробити вирішальний вибір гравцям дають час поговорити. Зазвичай вони починають запевняти один одного, що оберуть поділитися. Коли відкриваються, отримують драму. Бо думали, що розумніші за іншого.

Хлопець на ім’я Нік пішов на шоу, дійшов у фінал і на, відміну від всіх інших, не запевняв суперника, якого звали Ібрагім, що він обере “поділитися", не наводив аргументів своєї чесності. Одразу поставив перед фактом, що обере тільки “вкрасти". Натомість після шоу він сам вручить супернику половину грошей. Ібрагім та й глядачі із ведучим були спантеличені, вони довгого сперечалися. Повна версія цілого діалогу зайняла більше півгодини вмовлянь та прохань Ніка обрати поділитися. Врешті Ібрагім обізвав Ніка ідіотом, але здався і погодився обрати “поділитися". Тож вони перейшли до відкривання своїх шарів. Ібрагім показує, що на його шарі написано “поділитися”, на шарі Ніка… “поділитися”! Отже обидва розділили суму порівну.

Радіолабс знайшли обох і зробили з ними інтерв’ю. Ібрагім розказав, що насправді він, як і більшість інших гравців, хотів розказувати казочку про “поділитися” і потім підступно обрати “вкрасти”. Але впертий і безапеляційний Нік по-суті не залишив йому шансів. Тож Ібрагім обрав варіант який давав хоч якусь примарну надію на виграш. Смішний нюанс - під час перемовин Ібрагім розказує історію, начебто його тато в дитинстві казав йому, що “чоловік, який не тримає слова, не вартий нічого”. Власне, нічого такого батько Ібрагіма не казав :)

Який тут може бути висновок? Вчіть теорію ігор!

Про стратегію сталого розвитку

2015-02-25T00:00:00+02:00

Сьогодні учасники Несторівської групи оприлюднили результат своєї трирічної роботи. На 12 сторінках викладено бачення того, якою має бути успішна Україна. Та комфортна, передбачувана, рідна і привітна, про яку всі мріють.

ДОГОВІР ГІДНОСТІ ЗАРАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Це документ, який має запустити публічну дискусію про те, що ми хочемо побудувати в країні. А потім перейти до пошуків конкретних шляхів та їх втілення. Те, що є - тільки підгрунтя, фундамент. Зараз за війною, невизначеністю є ризик загубитися, вчергове скотитися до латання дірок, не думаючи про те, для чого ці дірки латати і куди попливемо, коли залатаємо. Ох, а так хотілося, щоб ніштяки були тут і зараз :)

В анонсі на Українській Правді згадується російський економіст Александр Аузан. Презентована стратегія багато в чому перекликається із серією дописів про необхідність соціальних інституцій Александра Аузана. Дуже раджу почитати його серію “Институциональная экономика для чайников” тим, кому цікаво чому в західному світі так, а в нас - інакше.

На цьому відео з TEDxKyiv Євген Глібовицький та Ярослав Грицак розказують про те, як вони розробляли стратегію розвитку Львова. З цієї ініціативи трошки пізніше виросла Несторівска група.

Цікавий момент. Грицак каже, що всі країни, що зробили ривок, перед тим побували на дні. І підводить до висновку, що ми вже на дні. Зверніть увагу, виступ 2011 року. У 2015 році на ці слова дивишся зовсім з іншого боку.

Отже, інтелектуали в Україні працюють. Тепер хочеться знайти ті кнопки які треба тиснути, щоб ці ідеалістичні картинки перенести в наше нелегке сьогодення.

Історія про унітаз

2014-12-23T00:00:00+02:00

Півроку тому, одразу як повернулися з новонародженим сином в Київ, постало питання переїзду у більшу квартиру. За тиждень ми зрозуміли, що коли в нього ще током речей немає, а нам вже ступити нікуди - треба щось думати.

Знайшли, переїхали, озирнулися і зрозуміли, що принаймні один момент ми неслабо провтикали. В унітазі, там, де залишається вода, щось було. Воно було настільки страшне і темне, що здавалося, що звідти обов'язково вискочить велетенський хробак-монстр з іклами і вчепиться у твої сідниці. Фоток не буде, розслабтеся.

Пару разів пробував почистити цю гадість, але видимих результатів не отримував, тож швидко перестав. Навіть про монстра вже майже не думав. З часом помітили, що колір цієї речі міняється. Сходили слої якоїсь гидоти. Схоже було на археологічні розкопки - це 5 років тому, це 100, це до нашої ери.

Якось нам здалося, що почала погано проходити вода. Купили різної ядерної хімії, і залили на ніч. Зранку все було ще нового цікавого кольору, але стінки все ще не білі. В один момент навіть здалося що ми спересердя просрали, кхм, поламали унітаз і протерли йоршиком все його красиве покриття.

Вчора, після ще однієї спроби почистити цей жах, нарешті відвалилася корка товщиною 3-4 мм, і з’явилася малесенька біла цяточка. Хехееей! Стало ясно, що йоршиком оперувати доведеться ще довго. Взяв викрутку, одягнув резинову рукавичку і з завзяттям відколупав решту цієї хріні.

Піврічна дірка в гештальті нарешті закрита. Почистіть свої унітази, хлопці.

Спікер

2014-11-06T00:00:00+02:00

Завершився черговий PyCon у Львові, на якому вдалося стати доповідачем. Вперше виступав із технічною доповіддю перед колегами за межами роботи. На диво майже не хвилювався і все пройшло досить легко. А міг і голос тремтіти, і що хотів сказати забувати.

Розказував у малому залі, людей було близько тридцяти. Із них мало не половина - з моєї роботи :)

Вдалося розказати те, що хотів. Хоча над подачою ще працювати і працювати. За слова-паразити хочеться себе розтерзати, постійне розмахування руками і спроби на щось вказати на слайді дратують. Натомість тими ж слайдами, в кінці кінців, був майже задоволений. Порівняно з тим, які вони були з самого початку - небо і земля.

Приємно, що знайшлися колеги, які не пожаліли свого власного часу і посиділи півгодинки, підказали як краще розпланувати час, коли і як жартувати, взаємодіяти з аудиторією. Не все почуте вдалося застосувати з першого разу, але ще матиму шанс, сподіваюсь :) Дякую, Іване та Міша.

Головне, що вдалося не надто нудно і обтяжливо розказати, що ми робимо цікаві речі і пояснити де почитати детальніше. Вражає, як деякі хлопці вміють і надзвичайно серйозні технічні речі розповідати цікаво, тримати аудиторію без зайвих жартів. Треба вчитися :)

Щоб все було інакше

2014-09-01T00:00:00+03:00

Одного разу задумався, а як би так зробити, щоби все пішло інакше. Без крові, сліз та жертв. В голову прийшла думка про якусь спільноту чи організацію, яка б спеціально знайомила між собою людей з різних куточків країни. Якби таких перезнайомлених було б достатньо, то можливо і розуміли би один одного краще. Почав міркувати, якою мала б бути така організація, що ще потрібно. І врешті зрозумів що така вже є. Найсмішніше було коли зрозумів, що і сам є членом цієї організації. Це старий добрий Пласт.

Можливо, якби пластунів було більше, або подібних організацій було більше, то і не довелося б в тисячний раз ворушити старе, виясняти хто кому герой. А було б достатньо друзів і натхнення творити нове, цікаве.

В Києві 21 вересня у Маріїнському парку виросте Пластове містечко. Завітайте, має бути цікаво. Можливо і вам захочеться завести нових друзів та зробити маленький, майже непомінтий, але такий потрібний крок до побудови нового, дружнього суспільства.

Interpol

2014-08-01T00:00:00+03:00

З усього, що відбувається в світі, говорити хочеться лише про музику. Є такий відомий у вузьких колах гурт Interpol. Вони грають трошки специфічну, похмуру музику із низьким вокалом. В моєму last.fm вони на третьому місці, часто ставлю їх грати в фоні. У вересні випускають черговий альбом El Pintor, що є анаграмою назви гурту, плюс “художник” італійською. Вони вже випустили один кліп, та активно катають ще дві нові пісні на фестивалях. Як на мене, чудове представлення платівки.

А поки до випуску ще цілий місяць, я зробив невелику збірку, яка в декількох композиціях показує, що таке Interpol.

Війна

2014-05-07T00:00:00+03:00

В основі всього антимайданівського руху з самого початку була георгіївська стрічка - згадка про Велику Перемогу у Великій Вітчизняній Війни (не буду чіплятися до суті символів і назв). І поїхало: фашизм, нацизм, іноді з приставкою нео-.

Моя думка проста як двері - ця війна була в першій половині минулого століття, 69 років тому! Весь світ зміг її пережити, піднятися і йти далі. Весь світ примирився і ніхто вже не нагадує про нацизм Німеччині, фашизм Італії. Я не чув великих розборок з приводу колабораціантів в інших країнах, в тому числі в Росії. І це не означає, що вони забули подвиг своїх власних дідів.

В Україні це - улюблений мозоль, на який тиснуть стільки, скільки я себе пам’ятаю. В решті решт очолювати війну з новою хвилею коричневої чуми збираються підозрілі люди на межі алкоголізму, які на питання, коли саме “діди воювали” відповідають “что?” та “волинська рєзня”. А саму цю хвилю являють собою Орлиці, Пупси та Вічні Революціонери, що без кінця чекають на “революційний момент”, який все не приходить. І з обох боків якісь циркові персонажі, а вже сотні жертв.

Я не хочу “повторював подвиг дідів”. Взагалі не хочу ні за ким повторювати. Я хочу робити власні подвиги - будувати і розвивати себе, свою сім’ю і свою країну. Можливо хтось здивується, але я так само і не мрію, що “Бандера прийде - порядок наведе”. Я хочу сам наводити порядок навколо себе.

Мало шансів, що ці слова щось насправді змінять. Розумію, що цим так зручно маніпулювати мільйонами людей, тим часом реалізовуючи свої амбіції. Але так хочеться, щоб слова “нацисти", “бандерівці", “діди воювали”, “фашисти” та всі інші, які насправді перетворилися на чорно-білі беззмістовні штампи, перестали лунати в повсякденному житті та лишилися на сторінках підручників.

Я хочу звернутися...

2014-03-18T00:00:00+02:00

За останні чотири місяці в країні багато чого змінилося. З усього можливого хочу виокремити одну єдину зміну - країна почала говорити. Всі звертаються до всіх, просять, вмовляють, закликають, надихають та заспокоюють. Говорять так багато і настільки масово, що непомітити це просто неможливо. Спробуйте пошукати слово “Звернення” в youtube.

Я вирішив зібрати більш-менш помічені звернення в одному місці.

Почнемо з відео-звернення знаменитостей “Україна Єдина!”

Далі велика купа звернень діячів шоу-бізнесу: Навіть хор ім.Верьовки не лишився осторонь кругооберту звертань в ютубі.

Вакарчука під час цих подій було неможливо не помітити. Звертався багато і до всіх можливих слухачів. І це добре, багато людей його слухає і довіряє.

Андрій Хливнюк десь на початку Євромайдану

... і про події в Криму

Доктор Комаровський звертається до батьків. Досить тверезо і прагматично

Журналісти та активісти підтримують українських військових у Криму

Вихідці сходу та півдня, які живуть на заході, звертаються до жителів сходу та півдня

А тепер звернення від корінних мешканців заходу до мешканців тих таки сходу та півдня

Під новий рік зрозуміли, що треба не Президента слухати, а самим до нього звертатися

Згадаємо і про четвертого Президента України. Його звернень було багато, говорив він на них в основному одне й те саме, тому хронологія може бути неточна і орієнтована на дату заватаження відео на ютуб ;)

звернення 11 грудня

новорічне звернення

20 січня

19 лютого

З Харкова 21 лютого

Останню прес-конференцію теж я б назвав зверненням

Президентську частину завершимо зверненням в.о. Президента Турчиновим

Політичні звернення розбавимо ще парою

І тільки за сьогодні (для вас вже вчора) з’явилися такі звернення:

Звичайно, це не все. Будь яке несправедливо забуте зверення ви можете додати в коментарях, вони саме для того.

Знову, кува, радіо, телебачення, кува, преса

2014-02-10T00:00:00+02:00

Почну з того, що я не є великим експертом медіа-ринку України. Але деякі речі видно навіть сліпоглухонімим. Очевидно, що зараз дуже зручно запускати свій проект, з катапультою та партизанами. Можна навіть це назвати бумом, я думаю.

Дивно, що, наприклад, на Вотчері, ще немає списку подібних проектів. Святе місце пустим не буває, зроблю свій :)

Телебачення

Громадське - про них говорять більше за всіх, навіть я сам. Не можна не привітати їх з мільйоном на Спільнокошті за 46 днів, чудовий і заслужений результат. Трошки більше про Громадське на AIN.
Еспресо.тв - як я розумію, це інтернет-уламок ТВі. Відповідно, з фінансуванням в них проблеми більш-менш вирішені - сайт наповненіший, продуманіший. Не такий милий, і від того вражаєче захоплюючий, наколіночний хардкор, як у попередніх героїв. Наявність в основі цього проекту пана Княжицького мене від нього відштовхує (знов таки, ТВі). Але там є Портніков, до якого індоі приходять цікаві гості.
Спільно.тв - анонсувалися приблизно в той же час, що і Громадське. Зараз, схоже, повністю зосереджені на трансляції Майдану.
Гром.тв - таке враження що вони, рано чи пізно, змінять назву. Теж на Майдані з перших днів. Багато стрімлять, лінк на пряму трансляцію на головній чомусь веде на недоступне відео на Ютубі.
112 - на головній пишуть, що вони - інформаційне агенство. Ще кажуть, що ноги в нього ростуть від в.о. міністра МВД Віктора Захарченко. В перші ж дні його існування засвітилися історією про побитого міліціонера в КМДА. Єдиний з перелічених, хто за дефолтом відкривається російською.

Радіо

Громадське радіо - молодший брат ГромадськогоТБ. Викладають весь свій контент на Soundcloud. Я б із значно більшим задоволенням слухав подкасти на iTunes, але це, нажаль, поки тільки в планах.
Аристократи - новий проект колишніх ведучих “Просто Ради.О”. Обіцяють довгі розмовні передачі із цікавими гостями і багато якісної різнопланової музики. Дізнався про них зі статті на Соді. Завтра буду слухати!

Преса

Інсайдер - проект вихідців з Української Правди та Форбсу. Вже кілька разів помічав хвилю шейрів їхніх аналізів всього, що відбувається на Фейсбук. Люди починають читати, мені теж загалом подобається, хоча основною сторінкою новин для мене все ще є УП. Анонс виходу на Телекритиці.
Hubs - ще один проект журналістів, що залишили Форбс після того, як його викупив УМХ. Головні розділи на видання зараз: Бизнес, Власть, Стартер (публікації про успішні молоді бізнеси), Дискуссии, Небесная сотня. Перші матеріали про перші дні роботи нової влади та останній день роботи офісу Курченко.

Ось такий список вийшов. Можете ним поділитися, або допомогти розширити в коментарях чи електронним листом.

Венедіктов на Громадському ТБ

2014-01-27T00:00:00+02:00

Вчора пізно ввечері в ефір на Громадське запросили Олексія Венедіктова, головного редактора Еха Москви. Вийшов довгий, напружений ефір. В твіттері та на фейсбуці одразу розвелося багато крику, мовляв шовініст, пристосуванець і взагалі негідник. Як завгодно можна до нього ставитися, але він керівник впливового закордонного ЗМІ, людина, що спілкується із широким колом людей.

Мені цікаво дізнатися, що він думає про ситуацію в нашій країні, як він її бачить. Натомість побачив дзвінок Романа Скрипіна в студію і звинувачення Еха в фінансуванні Газпромом. Мені все одно звідки його ЗМІ бере гроші, я дивлюся Громадське не для зриву покров російських медіа. Врешті цікава розмова почалася тільки тоді, коли прийшов Мустафа. Він до відповідей Венедіктова ставився з більшою іронією, без істерик. Так, він говорив неприжємні речі і про інтереси Росії, і про перспективи Україні. Але всі ці речі реальні, якщо ми їх не чуємо, це не значить що їх немає. Під кінець він навіть кілька разів формулював так, щоб українцям “подобалося” (про спокійну-сплячу Україну). Такі досвідчені співрозмовники можуть навчити багато чому.

Схожа ситуація була і з Олійником та середнім пальцем. Це зовсім не той рівень дискусії, який я хотів би бачити на такому каналі. Розумію: емоції, вболівання, в такій ситуації важко бути об’єктивним. Та треба старатися. З Олійником журналісти не змогли аргументовано викласти проблеми законів. Все зводилося до “нам обмежують свободи”, “колони авто більше п’яти”, та “поясніть, що таке наклеп”, посилань на закордонний досвід - не було, цитат із закону - не було. Натомість можна було б підготуватися, бо є немало фахових аналізів прийнятих тоді змін.

Критикую, бо люблю Громадське і хочу, щоб воно стало ще кращим і кориснішим. До того, щоб воно просто було я вже долучився гривнею, на Спільнокошті можете долучитися і ви.

Чи веде демократія до соціалізму

2014-01-12T00:00:00+02:00

Прочитав чудову статтю Юлії Латиніної. Вона досить довга, але дуже цікава і наштовхує на глибокі роздуми. Якщо статтю сильно спростити і скоротити, то держава загального добробуту, велфер - такий собі вірус, механізм самознищення західної цивілізації.

Країни заходу із значною соціалістичною складовою вбивають самі себе рядом заходів, які колись були покликані встановити справедливість для всіх. Різні програми підтримки малозабезпечених фактично заохочують безробітність, пенсії ставлять людину похилого віку в залежність від держави, а сучасна система освіти вирощує інфанта з особливими потребами (мова йде про тих, хто в школі не навчився навіть читати, як приклад 47% фактично безграмотного населення в Детройті) тощо ведуть до зменшення відсотку активної частини суспільства. З різних причин люди, що в основному покладаються на державну підтримку швидше розмножуються та передають свою модель поведінки нащадкам. Таких виборців стає все більше і вони дедалі більше витягують ресурси з тих, хто працює. Система позбавляє себе ресурсів, і така система в решті решт паде. Сюди також підпадають мусульмани в європейських країнах, які “витісняють” корінне населення, особливо не напружуючи себе освітою та роботою.

Ще приклади: безробітній самотній матері простіше народити наступну дитину і жити з державних грошей на дитину ніж шукати роботу, а в бідних США хто брав безкоштовні мобільні телефони від уряду (обамафони) врешті виявилося по два і більше таких пристроїв. В деяких штатах допомога безробітним еквівалентна повній робочій зайнятості з погодинною оплатою від 8 до 15 доларів на годину. Хто ж тут захоче працювати?

Ця ідея загалом зрозуміла, і з нею погодиться багато хто. Гірше те, що проводити системні глибокі реформи в рамках загального виборчого права (як Саакашвілі) не вийде, бо такий провідник буде зметений натовпом люмпенів під керівництвом популістів, які хочуть всього і швидко.

Інший варіант, Лі Куан Ю, який будував сучасний Сингапур. Але він, по-суті, авторитарно керував, кхм, 50 років. Чи готові ми зараз дати хоч комусь керувати Україною 50 років поспіль? Маю сумніви. Отже виходить, що збудувати ідеальну Айн Рендівську державу в сучасних умовах не вийде.

Із висновокм статті “Демократія веде до соціалізму" я не згоден. Поняття демократії з часом мінялося, і право голосу мали різні верстви населення. Тож виходом із замкнного кола самопоїдання могла б стати інша систему виборів. Загальні вибори, де всі мають право голосу, як ми бачимо, не ідеальні.

Можливий варіант давати право голосу лише тим, хто вносить користь в загальну касу. Або взагалі, щось на зразок акцій у підприємств - щобільше ти вніс, тим вагоміший твій голос (. Розвивати ідею транснаціональних корпорацій як заміни державності можна ще далеко і там свої цікаві речі спливають). В час, коли твоя країна підходить до неминучого вибору як жити далі, варто подивитися трошки ширше, ніж звикі подумати, яку країну нам будувати далі.

Deadline: роман про управління проектами

2013-11-11T00:00:00+02:00

Раніше я читав ті книжки, про які чув дуже позитивний відгук. Вони не обов’язково були у сфері моїх прямих зацікавлень або моїх улюблених авторів. Достатньо мені було почути про книжку щось хороше, а самій книжці попастися на очі, я починав її читати. Зараз помітив, що шукаю собі літературу, яка відповідає на задані самому собі питання. Останні книжки, в тому числі і описані в цих дописах, були прочитані саме з цієї причини (Історія Бога, Як стати авантюристом, Доставляючи щастя).

Так само і «Дедлайн» Тома Демарко я почав тому, що хотів дізнатися більше про управління. Перші пошукові запити вказали саме на цю книжку, тому я і вирішив її прочитати, тим більше її примірник лежить в мене на роботі на шафі за спиною. Раніше ця книжка працювала підставкою під ноутбук в одного з моїх колег.

Я не чекав, та виявилося, що мова в Дедлайні йде саме про управління проектами з розробки програмного забезпечення. Крім того це не та «книга про управління», яку очікуєш побачити. Це справжній роман зі шпигунами, викраденнями, позитивними та негативними героями. На місці приємне почуття гумору та вміння легко і просто створити історію, в яку органічно вплетено повчання із зрозумілим висновком. Деякі з них очевидні, деякі банальні, та знайшлися і позитивні та корисні.

З того, що хотілося б виписати собі:

Якщо людина не відчуває себе у безпеці, вона буде протидіяти змінам.

Щодо негативна мотивації

Погрози - найменш ефективний вид мотивації, якщо вас цікавить продуктивність працівників.
Чим би ви не погрожували, задача не буде зроблена вчасно, якщо з самого початку на неї було відведено занадто мало часу.
Більше того, якщо люди не впоряються, вам доведеться виконати свою обіцянку (погрозу).

Управління ризиками:

Для управління проектом достатньо управляти його ризиками.
Відслідковуйте ті ризики, які можуть стати причиною провало проекту, не тільки кінцеві ризики.
Оцініть ймовірність виникнення та вартість кожного ризику.
Для кожного ризику визначте показник - симптом, за яким можна виявити, що ризик перетворюється на проблему.

Гра у захисті

Скорочуйте втрати
Успіх проекту можно забезпечити швидше скороченням непотрібних зусиль, ніж прагненням нових перемог.
Не створюйте нові команди без необхідності; пошукайте в колективі вже складені та спрацьовані команди.
Залишайте команди працювати разом і після закінчення проекту (якщо вони самі цього хочуть), щоб у керівників, які прийдуть вам на зміну. було менше проблем із погано спрацьованими командами.
Вважайте, що команда, яка хоче продовжувати працювати разом і далі, - це одна з основних цілей любого проекту

Все це трохи вирване з контексту. На сторінках роману ці пункти виведені як резюме з якоїсь цілком реальної історії, незважаючи на навмисну фантастичність сюжету загалом. Цікаво, що загалом все зводиться, швидше, не до порад 2як треба робити, а до застереження як робити точно не треба. Шлях може бути різний, а помилки на ньому у всіх загалом достатньо однакові.

Отже, якщо ви читали «Як пасти котів» і вам не сподобалося (що не дивно), то спробуйте «Дедлайн». В Демарко вийшла приємна недовга притча про те, як десь, в чудовій країні Моровія, проекти здаються вчасно, консультанти перелітають Тихий океан для короткої консультації за обідом, а всі проблеми рано чи пізно вирішуються.

Ракові пухлини та тасманські дияволи

2013-10-24T00:00:00+03:00

Слухав сьогодні черговий випуск RadioLabs. Цього разу про пухлини. Перекажу трошки.

Фотограф дикої природи Крісто Баарс (Christo Baars) знімав, зокрема, тасманських дияволів. Одного року він помітив, що їх раптом стало менше, значно менше. Раніше на фото-пастки збігалися десяток тварин, тепер одна-дві. Також він помітив, що на їхніх мордах з'явилися якісь нарости. Він був одним з перших, хто це помітив.

Далі забили на сполох місцеві канали, природоохоронці тощо. Почали досліджувати проблему і швидко стало ясно, що ці нарости є, по суті, раковими пухлинами. Оскільки явище виявилося масовим, то почали шукати проблему в навколишньому середовищі, якийсь токсин-канцероген. Нічого не знайшли, їхнє звичне місце життя здавалося цілим і неушкодженим.

Масовість хвороби вказувала на епідемію. Але рак - не вірус, він не має передаватися від однієї особи до іншої. Тут варто зробити відступ і розказати детальніше про сам рак. В основі раку лежить та проблема, що з якоїсь причини в клітині порушується її структуру таким чином впливаючи на те, що робить клітина та на її генетичний код. Ламається програма самовідтворення і клітина починає ділитися неконтрольовано. Але вона не просто ділиться, а бореться за життєві ресурси з іншими клітинами та під час свого ділення продовжує мутації. Велика конкуренція між клітинами породжує активний натуральний відбір в дії, на рівні клітин і прискорений до часу життя цих клітин. Отже мутують вони блискавично, стають все сильнішими, активнішими, смертоноснішими. Саме тому з раком так важко боротися, він завжди інший і постійно шукає шляхи побудувати ще досконалішу клітину для витягнення життя з особини-хазяїна.

Повернімося до тасманських дияволів. Дослідження пухлин від різних тварин показало, що пухлини мають спільне ДНК, це означає, що вони всі розійшлися від однієї тварини. Тобто одна пухлина, що з'явилася на морді тварини одного разу заразила іншу тварину. Як так може бути, якщо рак буквально пристосовується до свого носія? Тасманські дияволи всередині свого виду дуже подібні, в них не таке генетична різноманіття як у більшості інших тварин. Тому організм однієї тварини сприймає частинки пухлини іншої як свої і приймає її в організм. І далі пухлина починає своє повільне вбивство в тілі нової жертви. А тасманські дияволи дуже багато кусають одне одного за мордували. Самці між собою, воюючи за територію, самці - самок під час шлюбних Ігор. Таким чином в деяких регіонах вимерло до половини популяції. Звірям загрожує повне вимирання найближчі десять-двадцять років.

Натуральний відбір - процес, що цілком покладається на випадок. Одній пухлини випало з'явитися на морді тварин, що багато кусають себе саме за морди, плюс мають таку особливість імунітету. Таким чином цілий вид поставлено під загрозу.

Подібна пухлина є і в собак, називається “інфекційна венерична пухлина собак" і вона переходять від однієї до іншої вже тисячі років. Цю пухлину можна вважати окремим паразитом, хоча він зовсім не є тим паразитом, якого ми звикли уявляти. Ця пухлина не є окремим організмом. І від цього мені трошки моторошно.

Якщо цікаво прочитати деталі - Вікіпедя має трохи

Валенса. Людина надії

2013-10-20T00:00:00+03:00

Витягнули мене на перегляд фільму Валенса. Людина надії. Раніше про Леха Валенсу знав небагато: Польща, страйки та “Солідарність”. Це, мабуть, все.

Отримав цікаве кіно про шлях людини від звичайного електрика до президента країни та лауреата Нобелівської премії миру. Розумію, що в такому кіно багато чого може бути ідеалізоване, деталі перекручені, факти драматизовані. Та все одно фільм показує, що є люди, які відчувають необхідність змін і мають в собі сили проштовхнути, добитися цих змін. Ще коли до перемоги було далеко, щось змушувало його лізти туди, куди багато хто не захоче лізти. Наражатися на звільнення, проблеми з міліцією заради тої невловимої правди та справедливості, особливо коли в тебе дружина і купа дітей. Трохи ідеалістів в цьому світі життєво необхідні.

Поки дивився виникло питання про люстрацією. В Польщі зараз нею займається Інститут Національної Пам’яті. Цікаво, що відбувається з тими, хто під нає підпадає? Куди вони йдуть працювати? Як живуть далі? Туди ж питання куди ділися міліціонери, яких одного дня всіх звільнили в Грузії. Як щось подібне може відбутися в Україні? Куди діваютьяс люди, які не проходять перевірку? Хотілося б дізнатися.

Враження від польського кіно - якісне і самобутнє. Такого ж хочеться і від свого, рідного. Сподіваюся 4 українські стрічки, що виходять цього року, закладуть гарний фундамент для цього.

Під час самого показу не обійшлося без дивного. Фільм йшов польською, з великими вбудованими англійськими субтитрами. Поверх картинки кінопроектору ще один проектор показував дрібні зелені українські субтитри, із величезними проблемами з синхронізацією, що не повністю влазили в екран - початок та кінець довгих фраз обрізався. Як дивилися фільм ті, хто не розуміє польську на слух чи не читає англійською - питання.

Резюме: неголівудський фільм з гарним сюжетом про цікаву людину, з дотепними та вміру розкиданими жартами. Матимете час і натхнення - рекомендую.

Лотерейні нюанси

2013-09-25T00:00:00+03:00

Це другий (і останній, перший тут) допис, який я писав давно з метою почати вести блог. Це адаптація епізоду подкасту Фрікономіки про один нетиповий вид лотереї.

Виявляється, купа американців грає в лотерею. Це величезний бізнес, що важливо, із державною монополією. Під це навіть окремо змінювали законодавство. Адже лотерея - це азартна гра, а азартні ігри в штатах дозволені тільки в Неваді.

Опитування показали, що лотерея вважається чи не єдиним способом заробити значну суму для сімей из низьким рівнем доходів. Тож народ ріжеться в лотерею, і мріє про величезні статки, які вони сподіваються виграти. Натомість кількість грошей, які американці відкладають - мізерний. Під час кризи пересічний американець підтягнув пасок, але досить швидко розслабився знову і більшість американців живе без збережень «на чорний день».

Тож знайшлися люди, які поставили собі за мету знайти такий фінансовий інструмент, який поєднував би азарт лотереї та надавав можливість відкладати гроші. І такий інструмент знайшли! Назвали його Prize-Linked Savings. Українською я б це назвав «Призи за ощадження».

Суть проста як двері: учасники купують «квиток», ці гроші вкладаються максимально безпечно, наприклад банківський депозит. Хитрість в тому, що відсотки з депозиту розподіляються не всім порівну, а визначається за принципом лотереї. Тобто ти можеш і не виграти кругленьку суму, але принаймні ті самі гроші ти зможеш потім забрати назад.

В Африці зіткнулися з проблемою, що люди майже не користувалися банками і зберігали іноді навіть значні кошти «під матрацом». Банки не могли залучити ці кошти, бо про банки ніхто не думав, а це загалом не дуже приємно для економіки країни. Аж допоки один з банків не вирішив як експеримент запровадити саме таку схему. Експеримент виявився успішним, банк залучив значиму кількість грошей, люди були задоволені. Проблема виникла в конкурентів, які, побачивши успіх, подали до суду і змусили зупинити програму.

Лазівку в законі знайшли і в одному зі штатів Америки (вилетіло в якому саме). Одна з кредитних спілок запустила подібну програму. Але і там зараз йдуть судові справи, в яких намагаються розібратися чи це лотерея (монопольні права на яку, нагадую, у держави), чи це призова акція в рамках залучення клієнтів.

Тут би зробити якийсь висновок… Звичайно, можна сказати, що PLS - ті самі яйця в профіль, і можна самому покласти гроші хоч на той же самий депозит і отримувати свій маленький відсоточок гарантовано (це, звичайно, ще й від банку залежить). Але якщо пам’ятати про те, що існує величезна індустрія державної лотереї, в якій обертаються величезні гроші, то такий варіант починає виглядати, принаймні, менш лохотронським.

Демократія в хмарах

2013-09-18T00:00:00+03:00

Десь приблизно рік тому я вже подумав завести блог, подібний на цей. Зробив пару постів на пробу і щось не пішло. Нещодавно вони мені попалися на очі і я вирішив їх опублікувати.

Нещодавно прочитав книжку «Облачная демократия» Леоніда Волкова та Федора Крашеннікова, двох російських авторів. Книжка невеличка, але досить інформативна та відкриває очі на деякі цікаві речі. Можна почитати в онлайні або скачати.

Головна проблема, яку підняли автори - несправедливість і недосконалість сучасної виборчої системи. Хто має право голосу? Чому вони мають це право? Чи є люди достатньо компетентними для того, щоб висловлювати свою думку з того чи іншого питання?

Окремо мені сподобалися екскурси в давнє, і не дуже, минуле. Приклади і причини виникнення виборчих систем такими, як вони є зараз в різних країнах. Дотепер не було можливості зробити справедливу, збалансовану, обгрунтовану виборчу систему. Але з розвитком технологій та комунікацій це перестає бути проблемою. Автори запропонували нову модель виборчої системи. Постараюся пояснити її коротко і на пальцях.

В сучасних виборчих системах у всіх країнах є купа недоліків. Головний - невелика ефективність виборів як таких. Раз на 4-5 років політики намагаються сподобатися якомога більшій кількості виборців. Щойно вони перемагають, у виборця майже не залишається способів впливу на свого кандидата.

Ця проблема витікає із іншої важливої проблеми - самої процедури голосування. Вона дорога, потребує “єдиного пориву” бажано всіх виборців, але все менше людей приймають в ній участь, у виборчому процесі багато місця для маніпуляцій тощо. Але ми живемо в інформаційному суспільстві, у всіх є мобільний телефон чи доступ до інтернету. То чому б не застосувати ці технології для проведення виборів? Відправив смску - проголосував. Таким чином саме голосування спрощується і наближається до громадянина.

Але заміна “паперових” виборів раз на 4-5 років “електронними” нічого, по-суті, не змінить. Оскільки (за допомогою сучасних технологій) вибори стають ближчими і дешевшими, їх можна робити частіше. Хоч по декілька виборів на день. І обирати не відповідальних за все, а, наприклад, конкретні рішення - вкладати гроші в пенсії чи дитсадки, прокладати дорогу через ліс дешевше чи в об’їзд дорожче тощо.

Але і це не все, можна і варто піти далі. Кожен з нас не є експертом у всіх галузях, важливих для успішного існування спільноти. Але в кожній з цих галузей є люди, яким довіряють інші. Тож з деяких питань свій голос можна делегувати.

Наприклад, ти перекладач і нічого не розумієш в сільському господарстві і податковій системі, але на рішення в сфері комунального господарства хотів би впливати. Тож ти знаходиш людину, думка якої тобі здається слушною в окремій галузі і передаєш їй своє право голосу.

Як знайти таку людину? Вона має бути публічною, активною. Спочатку вести тематичний блог чи подкаст на YouTube, набирати прихильників. Потім добратися до радіо і ТБ. Якщо хочете, то можете віддати право голосу з сільськогосподарських питань і своєму сусіду-агроному Петру Васильовичу. Виходить, що хтось голосує своїм і може 2-3 сусідськими голосами. А хтось оперує тисячами чужих голосів, створюючи такі собі партії в одній людині. Це докорінно змінює всі політичну систему, але мені здається, що тут немає причин сумувати :)

Цікаво, що автори окремо приділяють увагу ігровим моделям для відпрацювання всіх потрібних механік. Такі та інші подібні ігри надають можливість перевірити життездатність різних ідей і моделей. Крім того найкраща форма навчання - гра. Здається не було конкретної згадки, але я одразу подумав про e-republika. Гра, в якій змодельоване спрощене суспільство і вам, як персонажу, є на вибір кілька шляхів розвитку. Один з них - політика. Можна стати президентом, приймати участь у переговорах зі гравцями з інших країн і організовано нападати :) Що цікаво, там досить жвава українська спільнота.

Але самі автори книги зараз працюють над власною реалізацією - Демократія 2. Реєструються там поки тільки громадяни Росії. Всім іншим там поки робити немає чого.

В Естонії вже проходили електронні вибори, досить успішно. Щоправда таки за старою схемою, раз на 5 років. Але це тільки перші кроки. Дуже цікаво, куди нас в решті решт занесе. І якщо книжка не розказує куди, то принаймні дає пропонує варіанти, над якими цікаво подумати.

Щастя, доставка до дверей

2013-09-03T00:00:00+03:00

Прочитав книжку Тоні Шея «Доставляючи Щастя». До мене її прочитала моя прекрасна половина та порадила мені. Потім книжка попалася і в списках корисної літератури на AIN.UA. Сам я мало розумів, що собою представляє Zappos (онлайн-магазин про який в основному йде мова), тому не мав жодних очікувань від книжки про компанії. Насправді дуже цікаво буквально з перших сторінок. Я для себе зробив спостереження, на що орієнтується справжній підприємець (entrepreneur, як зараз модно) - він дивиться на речі і десь на підсвідомості прораховує як це комусь можна продати. Він з дитинства думає бізнес-планами, тому і бізнес виходить ніби сам собою. Це не те щоб новина, але на прикладі видно значно краще. (Загалом описувати знахідки, які зробив “для себе” невдячна справа. Коли їх намагаєшся описати буквами виходять такі дрімучі банальності, а в той самий момент це було справжне просвітлення)

Частина про корпоративну культуру Zappos для мене виявилася менш цікавою. Вона орієнтована на тих, кому Zappos цікава як компанія-легенда (на кшталт Starbucks чи Moleskine) чи підприємців, які теж постають перед проблемою корпоративної культури власного бізнесу. Як я вже сказав, для мене Zappos нічим не відрізняється від будь якого іншого магазину, до власного бізнесу поки не допрацювався тож я тут не цільова аудиторіяю. Хоча і від цієї частини знайшлась користь. Наприклад тепер я бачу, що багато речей, які робить керівництво моєї компанії були почерпнуті саме з цієї книжки. Тепер я розумію причини і кінцеву мету цих дій :)

Словом, корисна книжка, якщо хочеш почитати надихаючу історію успіху та/або коротких посібник з влаштування корпоративної культури в компанії.

Про перфекціоністів

2013-08-23T00:00:00+03:00

Давно хотів про це написати. І колись вже починав політкоректні роздуми щодо тих, хто в роботі орієнтується на процес, і тих хто на результат. Але сьогодні мене трошки розізлили і тому мені хочеться написати емоційно. Особисто я вважаю будь яку робочу діяльність, яка не спрямована на результат безглуздою. Якщо ти не працюєш на результат, то ти не працюєш. В кращому випадку відпочиваєш, часто - займаєшся дурницями.

Якщо ти нескінченно робиш ідеальним те, що не покращує в решті решт кінцевого продукту твого працедавця, то ти не приносиш користі. І люди, які нескінченно жалються, що десь глибоко всередині в нас недостатньо красива гайка - мене доводять до сказу. Done is better than perfect, друзі.

Про авантюристів

2013-08-09T00:00:00+03:00

Досить швидко прослухав аудіокнижку Геннадія Балашова “Как стать авантюристом? Размышления миллионера”. Занадто довго буде розповідати як я дійшов до неї, та це і не дуже важливо. Цікаво те, що незважаючи на не надто високу художню якість, вторинність (частина книжки - це творчо перероблені класики типу Кійосакі чи Карнегі) і ще за вагон недоліків, вона нагадує про дещо дуже важливе. Для того, щоб отримати те, чого ти ніколи не мав, доведеться робити те, чого ти ніколи не робив. Постійно шукати кращих умов для себе, коханого, думати про можливості, шукати їх та створювати самому.

Мені цікаво було почитати історію успіху в Україні, складній і непередбачуваній. Про автора знаю не багато. З книжки він не видається надто вже приємним персонажем. Але бути хорошим хлопцем - не професія. Світ насправді цікавить те, що ти можеш йому дати, а не те, чи ти вітаєшся з сусідами і справно годуєш сусідського кота, коли тебе просять. Успіху досягає не той, хто найкраще розбирається в своїй галузі знань, а той, хто вчасно застосував свій, можливо навіть достатньо обмежений, набір знань і навичок. Отже треба вчитися “продавати себе” і невпинно шукати нагоди для цього.

Я багато з чим не згодний. Для нього гроші головна мета життя, схоже. Мені хотілося б в кінці кінців мати ширший список здобутків, ніж тільки розмір гаманця. Але без грошей теж нікуди не дінешся, тож треба вміти дбати і про них.

Книжка «Історія Бога»

2013-07-21T00:00:00+03:00

Зараз читаю книжку на релігієзнавчу тему - «Історія Бога» (Карен Армстронг). Потужний опис розвитку іудаїзму, християнства та ісламу - трьох основних монотеїстичних релігій людства. Читати її і цікаво, і складно і суперечливо. Деякі думки, викладені в ній, в традиційному християнстві називається єрессю. Крім того, мова у авторки досить тяжка, на деяких параграфах мозок просто вимикається :) Але тим не менш, там дуже багато цікавого. Трохи зрозумів для себе чому Господь, який зараз вважається милостивим та добрим, в Старому Заповіті допомагає жорстко розправлятися з ворогами і взагалі є досить войовничим. Цікаво розкрито вплив окремих пророків на цілу релігію, таких як Ілія чи Осії. Особисті переживання та громадська активність яких, змінювала уявлення людей про Господа.

Це не дуже очевидно, але сприйняття людьми Творця змінювалося з часом. Воно відрізнялося настільки, що можна сказати, що це були різні боги в рамках однієї релігії. Дізнався більше про основи віри іудаізма; як вийшло, що євреї стали обраним народом; як і чому з’явився іслам. Також краще зрозумів для себе що розкололо християнство на католиків та православних.

Загалом книжка немала і непроста. Але дуже цікава. Окремо сподобалося читати про присутність маврів в Іспанії та в цей же час дивитися на цю синергію народів в Толедо, чути розповіді про реконкісту від гідів, бачити справжні приклади змішання трьох культур. Дуже вчасно взявся за неї. Словом, книжка розширює світогляд, а погоджуватися чи ні з автором щодо конкретних речей - діло читача.

Іспанія

2013-07-08T00:00:00+03:00

Цей блог, друзі, пережив першу паузу з оновленнями. Трохи більше двох тижнів тому я став найщасливішим чоловіком в світі, бо одружився на найчарівнішій, найрозумнішій та в усьому най-най-най дівчині на світі. Саму через нашу весільну подорож вже більше двох тижнів тут нічого нового.

За великим рахунком, це можна вважати першою подорожжю в європейську країну. Ще десь в 15 років був на пластовому таборі в Німеччині, але більшість того часу провів в лісі, містом майже не гуляв, і спогади відтоді вже не ті. Тож цей раз і зараховуємо першим.

Перед поїздкою не чекав особливих переворотів в свідомості, їх і не було. Натомість отримав справді багато маленьких несподіванок із зовсім різних сфер життя. Найбільше мабуть хочеться сказати про мову. Наївний я раніше думав, що знатиму англійську - ніде проблем не буде. Так, з англійською значно легше, багато хто її принаймні розуміє. Але спокійно можна і без неї. Москвички, наприклад, точно як в Задорнова, добиваються свого підвищуючи тон голосу: “Сколько стоит? СТОИТ СКОЛЬКО?!?!”. Дивно, але це працює. Місцеві турки безпроблемно впізнавали в нас східних європейців та одразу вигукували “Прівьєт! Как діла! Захаді!”. Спочатку ніяк не міг зрозуміти, що вони хочуть, коли кричать “еллл-ка? емм-ка? есс-ка?”. Потім зрозумів, що вони на наш манер називають розміри футболок.

Російськомовних в Барселоні та нашому містечку було дуже багато. Щоб почути англійську доводиться її, так би мовити, вишукувати. Для мене це був сюрприз. Правда одного разу о 5 ранку, коли ми чекали на автобус до Мадриду, до нас похитуючись в різні боки підійшов хлопець, спочатку після “German? English?” почав питати де пляж та чи в нас немає “paper for weeds”.

Доречі, щось мені дало привід думати, що “в європах” ніхто не палить. Я помилявся, палять дуже багато і всюди. І самокрутки там в моді, причому наскільки я зрозумів, зі звичайним табаком, без речовин.

Та повертаючися до мови, зробив для себе висновок, що перед тим, як їхати в якусь країну, варто вміти хоча б привітатися та подякувати місцевою. В ідеалі - навчитися на слух розуміти числівники. З іспанською в мене вже майже виходить :)

Ну і ще купа всякого. Країна дуже сподобалася. Нічого особливого не чекав, а отримав дуже багато приємних вражень. Як і завжди в подорожі.

Просто люди

2013-06-14T00:00:00+03:00

Мені свого часу пощастило познайомитися із багатьма надзвичайними людьми. Іноді такі надзвичайні люди знайомляться між собою і роблять дивовижні речі.

Так в Донецьку невелике, але творче та амбіційне місцеве онлайн ЗМІ Портал неполітичних новин NGO.donetsk.ua почало видавати дуже цікавий продукт.

Найкрутіше в них виходять передачі “Просто люди” - десятихвилинне інтерв'ю цікавих жителів Донеччини. Ось невеликий тізер:

Багатьох з учасників цього проекту мені пощастило знати особисто, але не це головне ;) Головне те, що місцева громада для самої себе та всіх інших відкривається з трохи іншого, світлого, ініціативного та творчого боку. Прикметно те, що на традиційне для всіх питання щодо штампу “донецькі” всі відповідають з посмішкою і розумінням. Штамп на те і штамп, щоб зайвий раз не думати. Натомість ці люди думають регулярно та продуктивно, і це прекрасно.

Дівчата та хлопці з Порталу стараються показати донеччан позитивним та привітним. Виходить в них добре, хоч це і крапля в морі, але дуже яскрава крапля. Сподіваюся, “Просто люди”“ ще отримають належну увагу, тисячі переглядів та заслужених лайків.

Крім того, ті ж хлопці та дівчата роблять передачу “Стабильность и благополучие”, яку ще поки носить в форматі між капусником-балаганом та +100500. Це, швидше, під настрій. Думаю, у мільйонному місті мають знайтися вдячні глядачі і для такого стилю.

Загалом тішить той факт, що медійний Інтернет-продукт створюють не тільки в і для столиці. Централізованість України, виходить за межі здорового глузду, непогано було б розвивати щось і подалі від Києва.

P.S. Коли вже зайшла мова про відео в інтернеті, то не можу не висловити радість від появи одразу двох українськиї проектів в цьому руслі: Спільнобачення та Громадське телебачення. Перші, схоже, поки краще продумали організаційні нюанси, а другі - загалом відомі обличчя. То пусто, то густо і з конкуренцією. Ура!

Профейсійні деформації

2013-06-10T00:00:00+03:00

Коли тільки починав цей блог, то була ідея кожен допис починати фразою “я програміст, тому…”, бо майже на все я дивлюся так чи інакше з цієї точки зору. Професійні деформації - коли людина будь яку проблему чи ситуацію намагається вирішити за допомогою добре знайомих прийомів та інструментів. Є один жарт: “коли програмісти прийдуть до влади, деякі міністерства замінять на простий скрипт”. Так, нам тільки дай щось написати та автоматизувати. Та це навряд чи вирішить всі проблеми світу.

Зрозуміло бажання до всього застосовувати добре перевірені засоби, якими 40 годин на тиждень користуєшся на роботі. Та часто, коли інструмент не зовсім відповідає проблемі, доводиться щось додумувати, підклєювати на скотч, десь зробити вигляд, що так і треба. Мені одразу згадуються варіації не тему перепощеної всіма картинки “хочеш сказти - скажи, хочеш обняти - обніми” (яку я тепер ніяк не можу знайти, як не старався), де всі дії замінюють на одну, як от “хочеш сказати - ~~скажи~~пиши диплом”.

Спеціалізація - основа сучасного професійного ладу. Роботодавцю часто потрібні кваліфіковані спеціалісти в чомусь конкретному, аніж знавці всього потрошку. Та таким чином ми можемо закривати для себе величезну кількість інших простіших рішень для проблеми. Тому треба свій натруджений мозок тримати в тонусі і не давати зациклитися на одному.

А ще мені просто набридли книжки про програмування. Після чергової розумієш, що це все про добре відомий молоток, але тепер з банановим смаком ;)

Треба читати книжки з інших галузей, дивитися науково-популярні передачі та подкасти про все на світі. Цим і стараюся займатися: Goodreads, TED, Radiolab, Freakonomics тощо.

Поскаржитися

2013-06-06T00:00:00+03:00

Що це?

Павло Шеремета або про користь від YouTube

2013-06-05T00:00:00+03:00

Виявляється, на YouTube є не тільки котики, компіляції фейлів та музика. Є там і корисні відео.

Я от через YouTube нещодавно відкрив для себе Павла Шеремета. Він найбільше відомий як Президент Київської Школи Економіки, а ще ерудований та розумний спікер. Доступно пояснити він вміє. Спочатку подивився його відео з київського TedX, а потім виступ перед київськими пластунами.

Щастя для України, що такі люди існують. В них є чому навчитися, а вони із задоволенням вчать. Оптимістично та, що важливо, тверезо дивиться на світ, Україну та людей навколо. Активно працює, щоб робити простір довкола себе кращим. А ще, враховуючи, що для мене він людина не з моєї професійної області інтересів, то я отримав вагон цікавих посилань, згадок нових книжок та особистостей, про яких корисно дізнатися більше.

Наприклад, я одразу пішов і почитав про “Стратегію блакитного океану” та як з нею справи в Україні.

Після таких зарядів енергією одразу хочеться встати і теж робити все навколо себе кращим. Я от вирішив робити кращим себе і взявся читати нову книжку ;) Еріка Рейса “Lean startup”. Книжка від програміста про бізнес. Про неї ще, можливо розкажу.

Оновлення

З часу опублікування цього допису минуло вже більше ніж півроку. Відбулася революція, про яку я і думати не міг, коли все це писалося. А Павло Шеремета в результаті став міністром економіки України. Сподіваюся, що така людина, як він, зможе провести необхідні реформи, щоб не тільки вивести країну з кризи але й нарешті розкрити весь свій потенціал.

Цей незручний момент

2013-05-30T00:00:00+03:00

Майже всі ми викладаємо якісь свої фото в інтернет. Чи то показати іншим, чи для резервного копіювання. Історично склалося так, що я свої фотографії зберігаю на Google.

Спочатку цей сервіс називався Picasa, згодом він став частиною Google+. Нещодавно туди додали кілька десятків (більше 40 - вони це постійно згадують у своїх постах на тому ж Google+), які роблять ці фотографії сервісом, який може налякати.

Позначання людей на фото ще куди не йшло, хоча от мою наречену це напружує. Я гік і мені подобаєтсья, що є така функція. Потім я заходжу в чийсь профіль і бачу всі фото, які в мене спільні фото з цією людиною. Це не життєвонеобхідно, але приємно. Та найцікавішим мені здається основний козир Google - пошук. Серед своїх власних фото стало можливим шукати картинки за змістом. Раніше пошук серед зображень покладався на текст, біля якого ця картинка повішана, на підпис докартинки, назву файлу та ще деякі непрямі дані про це зображення. Та тепер пошук “дивиться” що саме зображене на фото, щоправда поки англійською (хоча кого це хвилює?). Ввівши найпростіше - cat, а потім dog, я отримав оберемок фотографій з моєї колекції з котами, а потім, відповідно, і з собаками. Після того спробував snake. Змій серед моїх фото, здається, ніколи і не було, та отримав фото жаби, яку можна прийняти за вужа, що висунув голову з води.

Найбільш круто, але водночас і страшно, стало тоді, коли я ввів tent і побачив фото з наметами зі свого таборового життя. Ладно коти та собачки. Я розумію як можна шукати по назві міста. Але воно шукає і знаходить намети! Далі ще пробували sea, lake, black sea, kyiv, lviv, donetsk. На все це були знайдені більш-менш правильні фото. Що цікаво результатів на boys, чи girls немає :)

З одного боку я розумію яка це серйозна технологічна робота. Обробка та категоризація зображень на такому високому рівні - продукт тяжкої наукової роботи, там працюють дуже складні алгоритми. Та з іншого боку - Google розуміє що є на моїх фото, де вони зняті, та, цілком ймовірно, здогадується коли вони були зроблені. На додаток із позначеними обличчями, виходить що гугл знає про мене, ну, все. Це було відомо і раніше щодо пошуків, та моєї поведінки в інтернеті. Але тепер він знає що відбувається в моєму житті з моїх фотографій! Це страшнувато, але цікаво.

Я от не знаю, чи боялися люди, коли створювали перші телефонні довідники. А ще купа питань: що гарного можна з цим зробити? А що поганого? Мене не сильно хвилює, що я щодня проходив повз десятки(?) відеокамер спостереження, мій телефон щосекунди повідомляє де я мобільному оператору та ще багато кому ;) які це проблеми для нас створює? Як це вплине на нас? І яку користь подібні технології можуть принести? Пошук фото я і чорний кіт справляє враження, але що з цим робити далі мені поки не зрозуміло.

Як вам такі технологічні прориви?

Програмки

2013-05-24T00:00:00+03:00

Я планував тут багато про що розказувати, зокрема і про те чим користуюся в побуті. Наприклад зараз хочу розказати про дві найкорисніші програми (під iOS), які є на моєму телефоні. Це буде не огляд, а дружня порада і враження від використання.

Першу з них поставив зовсім нещодавно - BiletCafe. В неї вкрай просте, але надзвичайно корисне призначення - онлайн-купівля квитків на поїзди. Має приємну кольорову гамму, анімації та чудову українську локалізацію. Під час вибору місця показується схема вагона, що дозволяє змістовно обирати місце, а не гадати, чи шукати схему у великих інтернетах. Всі куплені квитки зберігаються, тож можна потім переглядати холодними зимовими вечорами. Доречі про зимові вечори, на екрані вибору потрібного напрямку для свого замовлення є посилання “в гори за снігом”. За тим посиланням список популярних поїздів, і можна одразу перейти до оформлення квитка в одному з них.

Загалом зроблено професійно, зі знанням справи. Можна сказати навіть з любов’ю, тож гаряче рекомендую, бо після такого мучити себе далі е-квитком не хочеться зовсім.

Інша програмка про комунікацію. Ви багато повідомлень пишете своїм коханим? А фото свої присилаєте? Ми з коханою користуємося Couple, чатом для двох :) Ви реєструєтеся і отримуєте чатик, в якому є і завжди будете тільки ви вдвох. В основному ми пишему один одному прості повідомлення - вони пересилаються через інтернет, хоча для смартфонів це не є проблемою. Також дуже зручно робити фотки і одразу накладати фільтри, подібні на інстаграм. Ще можна надсилати відео. Із особливостей, на відміну від вбудованої говорилки, є можливість нічого не писати і не фотографувати, а натиснути одну кнопку, що називається Thinking of you і твоїй половинці прийде повідомлення із характерною хмаркою. Вдала ідея - іноді нема чогось особливого написати, а просто маякнути, що я тут про тебе думаю хочеться. А ще зручно так пінгувати, якщо чекаєш відповіді пошвидше ;)

Ще із приємних, хоч і не так часто використовуваних функцій є малювання картинок, подібне до вконтактівських графіті. Це ж графіті можна малювати одразу вдвох. Хоча затримка може бути досить помітною іноді заважає. А ще можна зробити “пальчиковий поцілунок”: прикладаєш палець до якоїсь частини екрану, в твоєї пари в цьому ж місці з’являється відбиток пальця. Якщо твоя пара також кладе свій палець на це місце, то телефони трошки вібрують. Мило :) Ну і є там ще пара приємностей, які вже не складають основної користі програми.

Зараз, аналізуючи, я розумію, що тут нічого нового, в порівнянні з тим же стандартним iMessage, немає. Але виходить дуже зручно мати спеціальну програмку, в якій весь ваш такий простір з саме тою людиною.

Чому?

2013-05-21T00:00:00+03:00

Ці думки я спонтанно почав писати в твіттер. Але швидко зрозумів, що твітів стане забагато. Найбільше обурився, коли побачив це відео:

Хоч мітинг був ще аж 18 числа, його відголоски лунають досі. І ще лунатимуть принаймні пару днів, а може й довше. Взагалі в ланцюжку: “Партія Регіонів”, день перемоги, антифашистські мітинги, БТРи на вулицях Києва, спортсмени, відмазування цих спортсменів, дії міністра внутрішніх справ; кожний наступний елемент вводить мене у ще більшу прострацію.

Ну як, як так можна жити? Як можна за гроші йти і бити когось, виселяти вчительок, віджимати готелі? Дев’яності закінчишлися? Ні, нас туди повернули. Слава Богу, що я тоді був занадто малий, щоб розуміти що відбувається. Шкода, що я бачу це зараз.

Чому хтось може виправдовувати такий спосіб життя тим, що в Україні не займаються спортом? Мій тренер заробляє на їжу тим, що тренує мене.

Міліція? Я не вірю міліції. Якщо таке серед білого дня відбуваєтсья у центрі столиці країни з 45 мільйонами населення, то в цій країні не залишилося ЖОДНОГО міліціонера, якому б я повірив. Вони закривають очі на БТР, що роз’їжджає перед їхнім носом, вони нічого не роблять коли явно агресивні молоді люди спортивного вигляду провокують та б’ють інших.

Я не уявляю чесного міліціонера серед натовпу таких, яких я бачу на відео. Якби раптом я був міліціонером, то давно звільнився б. Не може бути чесних людей поряд із цими неробами та статистами. Думаю, що це можна сказати не тільки про міліціонерів, і про інших представників влади чи чиновників. Всі ми з ними стикалися, всі носили дурацькі папірці від одного столу до іншого. Отримаєте ви те, що вам треба, залежить від їх настрою, і ні від чого іншого.

Все це викликає в мене відразу і ненависть. Але я не знаю що з цим можна зробити. Єдиний вихід - еміграція. Зовнішня - в іншу країну, або внутрішня - як в тому ж Атланті, що розправив плечі. Збиратися невеликою громадою адекватних людей, селитися подалі від всіх подібних діячів, розраховувати тільки на власні сили і сподіватися, що твої справи не стануть предметом зацікавлення тих, хто залишився “на великій землі”.

Атлант і його плечі

2013-05-18T00:00:00+03:00

Називайте мене як хочете, але я спробую дати своє оціночне судження книзі, яку не дочитав до кінця - “Атлант розправив плечі” Айн Ренд. Проблема в тому, що я не впевнений чи збираюсь дочитувати. Атлант - монумнтальний труд, три томи - не жарти. Та й взагалі до класиків треба підохдити обережно.

Я любитель почитати пердмову або рецензію до книги, якщо там немає спойлерів. І прочитавши передмову до Атланта пізніше отримав все, що обіцяли. Ідея роману захоплююча - життя в світі, де люди більше схожі на рослинок, ніж тваринок. Сюжет цікавий, він розвивається зрозуміло куди стратегічно, але тактично із сюрпризами.

Цікаво спостерігати якісь паралелі з сучасністю. Перший том я читав під час передвиборчої кампанї і на одній зі сторінок буквально побачив з’їзд відомої партїї в блакитних кольорах. Так вразився, що аж написав емоційний пост у фейсбучик, що для мене нетипово.

Трішки чорно-білі герої якщо хороший, то хороший на сто відсотків, якщо поганий, то гнилий остаточно.

Загалом, чудова книжка. Перші дві. На третій я задумався, чому до жінок-письменниць іноді ставляться іронічно. А ще через кілька десятків сторінок зрозумів: мене страшно дратують пасажі на кшталт “вона подивилися в його очі, вони виражали глибокий сум, тривогу і трошки радості”, “або "його постать була величною та сплвненою гордості за своє дітище”, чи “вони сиділи в кімнаті, наповненою урочистою мовчанкою”. Я врешті зловив себе на думці, що я щоразу задумуюся як виглядає постать, як звучить ця тиша і якими були очі. Хочеться думати про сюжет, а не про вираз обличчя героя. Коли доходимо до половини третьої книжки і, увага спойлер: Джон Галт читає монолог по радіо. Отут я і здався. Коли чверть книжки - це повчальний, прискіпливий, самопоторюючийся монолог про їхні чесноти, наші гріхи та в кого який моральний кодекс витримати важко. Особливо враховуючи, що мініверсії цих монологів вже десятки разів проголошувалися різними героями перед цим. Я зрозумів про що він, я знаю що так жити не можна, я усвідомлюю, що це програмна промова, заради якої почалися перші два томи. Але так не можна. Я хочу дізнатися чим все закінчиться - “всі помруть” чи “помруть, але пізніше”. А не можу я цього дізнатися, немає настрою це далі читати. Плюс всі ці очі, сповнені змішаних почуттів.

Хоча, можливо, ще не все втрачено і це я, ненормальний, наговорюю і треба мені поважати та читати класиків. Бо книжка таки вартісна, про правильне каже.

Про швидкість

2013-05-12T00:00:00+03:00

Ми з друзями нещодавно вирішили зробити вечір класичного американського кіно. Знайшли фільм, який ще ніхто не бачив - вибір пав на “Н’ю-Йорк, Н’ю-Йорк”. Озброїлися попкорном, увімкнули на повний екран та почали дивитися. Перше здивування було в довжині першої ж сцени. Герой-хлопець шукає собі дівчину на ніч і намагається познайомитися з головною героїнею. Сцена триває нескінченно довго. Вона від нього відмахується, він чіпляється назад, вона ховається, він на неї натикається знову. В сучасному фільмі вже півроку минуло б і сюжетних поворотів влізло б з десяток.

Ще до того дивилися Чужого. Приблизно та сама ситуація - ніхто нікуди не квапиться, сцени спокійно перетікають одна в одну.
А тепер згадаємо про фейсбуки та твіттери із короткими але швидкими новинами про все від усіх. Ритм життя прискорюється в рази. І найкраще це видно за такими от відбитками часу, якими стали кіно та все мистецтво загалом. Більше, яскравіше, швидше-швидше-швидше!

Зараз вже не пригадаю де саме, але від когось чув, що з часом “середній темп в сучасній музиці” зростає. Хоча навіть коли олімпійці ставлять нові рекорди, вже подейкують, що людство наближається до своїх фізичних обмежень. Цікаво, куди це нас приведе. Кількість переросте в якість? Або може спокійно придумаємо нові спортивні та творчі дисципліни і почнемо з початку прискорюватися в них? ;)

Про нормальність

2013-05-09T00:00:00+03:00

Прочитав пост в блозі Роберта Крулвіча про нашу зоряну систему. Головна ідея в тому, що ми непогано дослідили власну домівку - Сонячну систему. Загальновідомо, що тверді планети ближчі до сонця, газообразні подалі. Час обертання Землі навколо Сонця - 365 днів, в Юпітера в разі більше, бо він далі від Сонця. І от люди вирішили, що більшість зоряних систем схожі на нашу. Та щокраще ми дізнаємося про інші системи, виявляється, що переважна більшість з них відрізняються від нашої. І за порядком розміщення планет з різним хімічним складом, і за часом обертання навколо зірки, багато в чому. Виходить, що це не вони незвичні, це ми незвичні.

І тут задумуєшся, а може і в буденному житті теж не все нормально? Добре, що на планеті є ще 6-7 мільярдів людей, дивлячись на яких можна відкоригувати свої орієнтири. Може неправильно викидати сміття собі під ноги? Може неправильно цілим суспільством накидатися на вагітних та молодих мам? Або навпаки, заспокоїти себе в чомусь, зрозумівши що в тому чи іншому ти все робиш правильно: правильно переходиш дорогу на зелене світло, вітаєшся з сусідами. Як і у всьому, головне не перемудрити з протиставлянням себе до інших.

А для допитливих ще пораджу подкаст, в якому Роберт Крулвіч один з ведучих - Radiolab. Один з небагатьох неайтішних подкастів, які мені надзвичайно подобаються. Вони примудряються знаходити вражаючі теми: науково-популярні, історичні, людські та ще купу всякого. Якщо нормально розумієте англійську, то однозначно раджу спробувати.

Про свята

2013-05-08T00:00:00+03:00

Щороку ми всі спостерігаємо чималу громадську дискусію щодо травневих свят. Їх багато, вони довгі, довгоочікувані та виснажливі. На це можна дивитися принаймні з двох боків. Розумію роботодавців, які мають платити повну зарплатню за те, що народ фактично працював лише півмісяця. Розумію і всіх робітників-працівників, яким хочеться привітати весну та поїсти шашлика.

Цього року проблема постала особливо гостро, бо виходити працювати на два дні серед тижня - справжнє знущання над собою. Перший день тільки згадуєш на чому зупинився, дивишся на такі ж розгублені очі колег і читаєш корпоративну пошту. Другий день теж без сплеску продуктивності. Всі ходять в очікуванні наступної порції свят.

І от в цьому компоті народної радості я зрозумів, що насправді від пари вихідних я би відмовився. Мені навіть загалом все одно від яких саме :) Головне, щоб хоч трошки відпочинку лишили, бо таки хочеться.

Якщо розібратися, то вихідний понеділок після Великодня не настільки вже необхідний. Святкують все таки в неділю, а навіть після всенічної можна спокійно відіспатися в той же день. Про перше травня мені взагалі важко щось сказати як про свято, що потребує окремого вихідного. Думаю, зі мною погодяться і ще десь із 99% громадян. День Перемоги, як на мене, одне з неоднозначних свят. Об’єктивної необхідності в ньому дедалі менше, хоча знайдуться ті, хто буде кричати про пам’ять предків і необхідність вихідного.

Вихідний хочеться, бо весна, а не через щось інше. Який буде привід - неважливо, але якщо його б не було, то варто було б вигадати. Та зараз таких приводів, здається, все таки забагато.

Про подорожі

2013-05-02T00:00:00+03:00

Я досить немало помандрував Україною, зазвичай потягом. За останній місяць довелося двічі проїхатися через пів-України машиною. Спочатку з Києва до Львова, а потім з Києва в Донецьк.

В цьому є якась романтика, замішана на цілому ряді фільмів від “Бумеру” (хоч яким би не був фільм, але на мою неокріпшу психіку він справив на мене серйозне враження) до “О чем говорят мужчины” разом з цілим ворохом голівудських.

В цьому є особливий кайф: перти по трасі, час від часу зупинятися на заправках, пити каву чи морозиво, потягуватися, їсти бутерброди на багажнику ну і все це.

Загальне враження, що ти їдеш, а не тебе везуть. Навіть якщо ти не за кермом. Ну і різні ніштяки від того, типу обраної тобою музики та темпу пересування. Приємно здивувала наявність працюючої інфраструктури: реально можна зупинитися в якомусь придорожньому кафе чи готелику і там не буде так страшно, як мені, чомусь, здавалося. Більшість же подібних кафешок об’єднує те, що половини меню в них наразі немає, а салатики такі домашні і рідні.

Словом, якщо ви раніше так не мандрували, то раджу - дуже цікавий досвід. Головне - гарна компанія. Залишилося ще на південь поїхати на вихідні. Десь в Одесу, там теж має бути цікаво.

Про спорт

2013-04-26T00:00:00+03:00

Передмова: формат блогу ще незрозумілий мені самому, тому буду потрошку експериментувати і писати про все більш-менш підряд. А далі буде видно.

Я програміст, зі спортом в мене спільного небагато. Та моя дівчинка вирішила, що нам треба зайнятися спортом. Я був проти спортзали, хотів просто бігати зранку. Та кохана знає як мене вмовити, тож ми записалися на тренування до місцевого “фітнес-центру”. Я вам скажу, спорт - це надзвичайно корисна річ. Тепер ми із задоволенням тричі на день встаємо о шостій ранку, коли раніше і о 8 встати було проблемою. Починати день із досить значних фізичних навантажень - забезпечити собі заряд бадьорості на цілий день. Я не виснажуюсь на повну, бо ще й працювати треба. Тож поки доїжджаю до роботи, відпочиваю і вже готовий плідно працювати на благо сім’ї.

Ну і виходить не без бонусів у вигляді значно більш приємних на вигляд м’язів на руках та інших місцях :) Єдина нюанс - тренування на ноги. Я після них - ледь дихаю. Але все одно кайф!

Словом спорт - це ага. Не обов’язково в спеціальних спортзалах. Зараз і вже нарешті і на вулиці можна гарненько порухатися. Думайте про своє дорогоцінне тіло, бо не всі його частини можна замінити і поправити. Як пишуть на пожежних станціях: “Запобігти, врятувати, допомогти”.