Називайте мене як хочете, але я спробую дати своє оціночне судження книзі, яку не дочитав до кінця - “Атлант розправив плечі” Айн Ренд. Проблема в тому, що я не впевнений чи збираюсь дочитувати. Атлант - монумнтальний труд, три томи - не жарти. Та й взагалі до класиків треба підохдити обережно.
Я любитель почитати пердмову або рецензію до книги, якщо там немає спойлерів. І прочитавши передмову до Атланта пізніше отримав все, що обіцяли. Ідея роману захоплююча - життя в світі, де люди більше схожі на рослинок, ніж тваринок. Сюжет цікавий, він розвивається зрозуміло куди стратегічно, але тактично із сюрпризами.
Цікаво спостерігати якісь паралелі з сучасністю. Перший том я читав під час передвиборчої кампанї і на одній зі сторінок буквально побачив з’їзд відомої партїї в блакитних кольорах. Так вразився, що аж написав емоційний пост у фейсбучик, що для мене нетипово.
Трішки чорно-білі герої якщо хороший, то хороший на сто відсотків, якщо поганий, то гнилий остаточно.
Загалом, чудова книжка. Перші дві. На третій я задумався, чому до жінок-письменниць іноді ставляться іронічно. А ще через кілька десятків сторінок зрозумів: мене страшно дратують пасажі на кшталт “вона подивилися в його очі, вони виражали глибокий сум, тривогу і трошки радості”, “або "його постать була величною та сплвненою гордості за своє дітище”, чи “вони сиділи в кімнаті, наповненою урочистою мовчанкою”. Я врешті зловив себе на думці, що я щоразу задумуюся як виглядає постать, як звучить ця тиша і якими були очі. Хочеться думати про сюжет, а не про вираз обличчя героя. Коли доходимо до половини третьої книжки і, увага спойлер: Джон Галт читає монолог по радіо. Отут я і здався. Коли чверть книжки - це повчальний, прискіпливий, самопоторюючийся монолог про їхні чесноти, наші гріхи та в кого який моральний кодекс витримати важко. Особливо враховуючи, що мініверсії цих монологів вже десятки разів проголошувалися різними героями перед цим. Я зрозумів про що він, я знаю що так жити не можна, я усвідомлюю, що це програмна промова, заради якої почалися перші два томи. Але так не можна. Я хочу дізнатися чим все закінчиться - “всі помруть” чи “помруть, але пізніше”. А не можу я цього дізнатися, немає настрою це далі читати. Плюс всі ці очі, сповнені змішаних почуттів.
Хоча, можливо, ще не все втрачено і це я, ненормальний, наговорюю і треба мені поважати та читати класиків. Бо книжка таки вартісна, про правильне каже.