Щороку ми всі спостерігаємо чималу громадську дискусію щодо травневих свят. Їх багато, вони довгі, довгоочікувані та виснажливі. На це можна дивитися принаймні з двох боків. Розумію роботодавців, які мають платити повну зарплатню за те, що народ фактично працював лише півмісяця. Розумію і всіх робітників-працівників, яким хочеться привітати весну та поїсти шашлика.
Цього року проблема постала особливо гостро, бо виходити працювати на два дні серед тижня - справжнє знущання над собою. Перший день тільки згадуєш на чому зупинився, дивишся на такі ж розгублені очі колег і читаєш корпоративну пошту. Другий день теж без сплеску продуктивності. Всі ходять в очікуванні наступної порції свят.
І от в цьому компоті народної радості я зрозумів, що насправді від пари вихідних я би відмовився. Мені навіть загалом все одно від яких саме :) Головне, щоб хоч трошки відпочинку лишили, бо таки хочеться.
Якщо розібратися, то вихідний понеділок після Великодня не настільки вже необхідний. Святкують все таки в неділю, а навіть після всенічної можна спокійно відіспатися в той же день. Про перше травня мені взагалі важко щось сказати як про свято, що потребує окремого вихідного. Думаю, зі мною погодяться і ще десь із 99% громадян. День Перемоги, як на мене, одне з неоднозначних свят. Об’єктивної необхідності в ньому дедалі менше, хоча знайдуться ті, хто буде кричати про пам’ять предків і необхідність вихідного.
Вихідний хочеться, бо весна, а не через щось інше. Який буде привід - неважливо, але якщо його б не було, то варто було б вигадати. Та зараз таких приводів, здається, все таки забагато.