Вчора пізно ввечері в ефір на Громадське запросили Олексія Венедіктова, головного редактора Еха Москви. Вийшов довгий, напружений ефір. В твіттері та на фейсбуці одразу розвелося багато крику, мовляв шовініст, пристосуванець і взагалі негідник. Як завгодно можна до нього ставитися, але він керівник впливового закордонного ЗМІ, людина, що спілкується із широким колом людей.
Мені цікаво дізнатися, що він думає про ситуацію в нашій країні, як він її бачить. Натомість побачив дзвінок Романа Скрипіна в студію і звинувачення Еха в фінансуванні Газпромом. Мені все одно звідки його ЗМІ бере гроші, я дивлюся Громадське не для зриву покров російських медіа. Врешті цікава розмова почалася тільки тоді, коли прийшов Мустафа. Він до відповідей Венедіктова ставився з більшою іронією, без істерик. Так, він говорив неприжємні речі і про інтереси Росії, і про перспективи Україні. Але всі ці речі реальні, якщо ми їх не чуємо, це не значить що їх немає. Під кінець він навіть кілька разів формулював так, щоб українцям “подобалося” (про спокійну-сплячу Україну). Такі досвідчені співрозмовники можуть навчити багато чому.
Схожа ситуація була і з Олійником та середнім пальцем. Це зовсім не той рівень дискусії, який я хотів би бачити на такому каналі. Розумію: емоції, вболівання, в такій ситуації важко бути об’єктивним. Та треба старатися. З Олійником журналісти не змогли аргументовано викласти проблеми законів. Все зводилося до “нам обмежують свободи”, “колони авто більше п’яти”, та “поясніть, що таке наклеп”, посилань на закордонний досвід - не було, цитат із закону - не було. Натомість можна було б підготуватися, бо є немало фахових аналізів прийнятих тоді змін.
Критикую, бо люблю Громадське і хочу, щоб воно стало ще кращим і кориснішим. До того, щоб воно просто було я вже долучився гривнею, на Спільнокошті можете долучитися і ви.