Витягнули мене на перегляд фільму Валенса. Людина надії. Раніше про Леха Валенсу знав небагато: Польща, страйки та “Солідарність”. Це, мабуть, все.
Отримав цікаве кіно про шлях людини від звичайного електрика до президента країни та лауреата Нобелівської премії миру. Розумію, що в такому кіно багато чого може бути ідеалізоване, деталі перекручені, факти драматизовані. Та все одно фільм показує, що є люди, які відчувають необхідність змін і мають в собі сили проштовхнути, добитися цих змін. Ще коли до перемоги було далеко, щось змушувало його лізти туди, куди багато хто не захоче лізти. Наражатися на звільнення, проблеми з міліцією заради тої невловимої правди та справедливості, особливо коли в тебе дружина і купа дітей. Трохи ідеалістів в цьому світі життєво необхідні.
Поки дивився виникло питання про люстрацією. В Польщі зараз нею займається Інститут Національної Пам’яті. Цікаво, що відбувається з тими, хто під нає підпадає? Куди вони йдуть працювати? Як живуть далі? Туди ж питання куди ділися міліціонери, яких одного дня всіх звільнили в Грузії. Як щось подібне може відбутися в Україні? Куди діваютьяс люди, які не проходять перевірку? Хотілося б дізнатися.
Враження від польського кіно - якісне і самобутнє. Такого ж хочеться і від свого, рідного. Сподіваюся 4 українські стрічки, що виходять цього року, закладуть гарний фундамент для цього.
Під час самого показу не обійшлося без дивного. Фільм йшов польською, з великими вбудованими англійськими субтитрами. Поверх картинки кінопроектору ще один проектор показував дрібні зелені українські субтитри, із величезними проблемами з синхронізацією, що не повністю влазили в екран - початок та кінець довгих фраз обрізався. Як дивилися фільм ті, хто не розуміє польську на слух чи не читає англійською - питання.
Резюме: неголівудський фільм з гарним сюжетом про цікаву людину, з дотепними та вміру розкиданими жартами. Матимете час і натхнення - рекомендую.