Ці думки я спонтанно почав писати в твіттер. Але швидко зрозумів, що твітів стане забагато. Найбільше обурився, коли побачив це відео:
Хоч мітинг був ще аж 18 числа, його відголоски лунають досі. І ще лунатимуть принаймні пару днів, а може й довше. Взагалі в ланцюжку: “Партія Регіонів”, день перемоги, антифашистські мітинги, БТРи на вулицях Києва, спортсмени, відмазування цих спортсменів, дії міністра внутрішніх справ; кожний наступний елемент вводить мене у ще більшу прострацію.
Ну як, як так можна жити? Як можна за гроші йти і бити когось, виселяти вчительок, віджимати готелі? Дев’яності закінчишлися? Ні, нас туди повернули. Слава Богу, що я тоді був занадто малий, щоб розуміти що відбувається. Шкода, що я бачу це зараз.
Чому хтось може виправдовувати такий спосіб життя тим, що в Україні не займаються спортом? Мій тренер заробляє на їжу тим, що тренує мене.
Міліція? Я не вірю міліції. Якщо таке серед білого дня відбуваєтсья у центрі столиці країни з 45 мільйонами населення, то в цій країні не залишилося ЖОДНОГО міліціонера, якому б я повірив. Вони закривають очі на БТР, що роз’їжджає перед їхнім носом, вони нічого не роблять коли явно агресивні молоді люди спортивного вигляду провокують та б’ють інших.
Я не уявляю чесного міліціонера серед натовпу таких, яких я бачу на відео. Якби раптом я був міліціонером, то давно звільнився б. Не може бути чесних людей поряд із цими неробами та статистами. Думаю, що це можна сказати не тільки про міліціонерів, і про інших представників влади чи чиновників. Всі ми з ними стикалися, всі носили дурацькі папірці від одного столу до іншого. Отримаєте ви те, що вам треба, залежить від їх настрою, і ні від чого іншого.
Все це викликає в мене відразу і ненависть. Але я не знаю що з цим можна зробити. Єдиний вихід - еміграція. Зовнішня - в іншу країну, або внутрішня - як в тому ж Атланті, що розправив плечі. Збиратися невеликою громадою адекватних людей, селитися подалі від всіх подібних діячів, розраховувати тільки на власні сили і сподіватися, що твої справи не стануть предметом зацікавлення тих, хто залишився “на великій землі”.